Home / Разное / Куди скаржитися, якщо окупанти відбирають землю в Криму

Куди скаржитися, якщо окупанти відбирають землю в Криму

Куди скаржитися, якщо окупанти відбирають землю в Криму
Куди скаржитися, якщо окупанти відбирають землю в Криму

У Криму окупаційна влада намагається вилучити 26 земельних ділянок у селищі Коктебель для проведення реконструкції набережної. Про це йдеться в розпорядженні окупаційного “Совміну” Криму від 18 серпня 2020 року. Це вже не перший випадок подібних вилучень землі окупаційною владою півострова.

Українська правозахисна організація “Регіональний центр прав людини” (РЦПЛ) вже кілька років вивчає це болюче для кримчан питання та знайшла 3952 людини, яких позбавили права власності на землю в окупованому Росією Криму. 

Микола Кіккас, адвокат і співробітник РЦПЛ, стверджує, що протягом 2014–2020 років окупаційна влада вилучила тисячі земельних ділянок та зруйнувала сотні об’єктів нерухомого майна, які належали фізичним особам. 

Про те, як боротися за землю, яку вирішила відібрати окупаційна влада, Микола Кіккас розповів в інтерв’ю.

– Миколо, розкажіть, як ваша організація знаходила людей, у яких вилучають земельні ділянки?

– Із 2014 року РЦПЛ здійснювала моніторинг ситуації з порушенням права власності на окупованих територіях АР Крим та міста Севастополя. Протягом 2017–2020 років до нас звернулася велика кількість потерпілих від таких порушень, яким ми надаємо правову допомогу.


Із 2019 року Міжнародний фонд “Відродження” надав нам фінансову підтримку для проведення широкомасштабного моніторингу для ідентифікації жертв порушення права власності в Криму. Цю роботу ми проводили спільно з Прокуратурою АР Крим. Понад 10 моніторів майже рік шукали й досліджували випадки майнових порушень. Ми також залучили IT-спеціалістів, що дозволило отримати та обробити великий масив інформації. На першому етапі ми мали базу з більш ніж 9 тисячами випадків втручання в право власності, з-поміж яких наші монітори відібрали 3952 випадки та задокументували незаконні дії окупаційної влади.

– Які саме це були ділянки, де вони розташовані?

– У переважній більшості це земельні ділянки садово-дачних кооперативів, що надавались у власність членам цих кооперативів за кілька років до окупації півострова, та ділянки для індивідуального житлового будівництва.

Найбільше постраждали ті, хто мав ділянки або нерухоме майно поблизу моря, у місцевостях, прилеглих до рекреаційних та заповідних зон.

– Які аргументи найчастіше наводить влада, вилучаючи землю в кримчан? 

– Під час вилучення землі окупаційна влада найчастіше наводить такі аргументи:

  • “незаконність” передання майна в приватну власність органами влади України;
  •  відсутність в архівних установах окупаційної влади оригіналів документів про передання у власність майна;
  • зарахування земельних ділянок, що вилучаються, до земель з особливим режимом після початку окупації.

– Які норми законів порушують під час цього?

– Насамперед таке вилучення майна є серйозним порушенням норм міжнародного гуманітарного права (МГП), що діє в Криму з огляду на його окупацію.

Ст. 46 Положення про закони та звичаї війни на суходолі (додаток до Гаазької конвенції 1907 року) прямо забороняє державі-окупанту здійснювати конфіскацію приватної власності.

Вилучення окупаційною владою майна в жителів АР Крим та міста Севастополя не зумовлене жодною воєнною необхідністю, а отже, є порушенням норм МГП. Окрім того, таке вилучення свідчить про нехтування державою-окупантом своїм обов’язком підтримувати на окупованій території status quo щодо чинного законодавства та правовідносин, які не загрожують публічному порядку на цій території.

Відповідно до статті 53 Конвенції про захист цивільного населення під час війни (Женева, 1949 рік), забороняється знищення приватного або колективного майна, яке не є абсолютно необхідним для воєнних операцій.

Також незаконне та масове присвоєння або знищення майна є воєнним злочином у розумінні статті 8 (пункт 2) Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

Показовим є те, що, вилучаючи майно в громадян, органи окупаційної влади, зокрема окупаційні суди, фактично здійснюють переоцінку законності дій органів української влади щодо надання майна в приватну власність. Такий підхід є грубим нехтуванням принципом суверенної рівності держав. Цей принцип є одним з основних у міжнародному праві, він передбачає серед іншого неможливість інтерпретації законодавства однієї держави іншою.

Окрім того, окупаційні суди ігнорують заяви відповідачів про застосування позовної давності попри те, що передання майна органам влади України відбулося як мінімум за чотири-шість років до початку окупації. Також під час розгляду справ суди не враховують наявності у відповідачів оригіналів документів, що підтверджують законність передання їм майна у власність.

Значна кількість постраждалих від вилучення майна є вторинними власниками, сумлінними набувачами. Свого часу вони придбали майно в первинних власників через укладення нотаріально посвідчених договорів. Ця обставина ніяк не враховується окупаційною владою, і вилучення майна як у первинних, так і у вторинних власників відбувається без будь-якої компенсації.

– Чи є в людей можливість зберегти свою землю?

– Теоретично будь-яке рішення про вилучення землі, ухвалене судом або іншим органом влади, можна оскаржити. Проте, як показує реальний стан справ, такі оскарження надзвичайно рідко завершуються на користь законного власника майна.

– Чи оскаржують люди в кримських “судах” дії влади, якщо в них відбирають землю?

– Так, дехто намагається оскаржити вилучення в них землі, й часом доходить навіть до Верховного суду РФ. Проте, як я вже казав, позитивний результат буває вкрай рідко, що впливає на позицію потерпілих.

За даними нашого моніторингу, лише трохи більш ніж 20% рішень про вилучення землі оскаржили в апеляційному порядку, а в касаційному – ще менше.

– Чи відомо вам про звернення до міжнародних судів?

– Потерпілі від вилучення землі та знищення об’єктів нерухомого майна в Криму звертаються до Європейського суду з прав людини зі скаргою на порушення РФ статті 1 першого Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Проте рішень щодо кримських справ, пов’язаних з порушенням права власності, наразі ще немає: у середньому розгляд справ в ЄСПЛ може займати до дев’яти років.

Кілька справ перебуває в провадженні Комітету ООН з прав людини. Оскільки Міжнародний пакт про громадянські та політичні права прямо не гарантує і не захищає права власності, такі скарги подаються із зазначенням про порушення права на повагу до приватного та сімейного життя.

На нашу думку, велику допомогу людям міг би надати офіс нашого Урядового уповноваженого в справах Європейського суду з прав людини, звернувшись до суду з міждержавною скаргою в інтересах потерпілих. Адже дії окупаційної влади свідчать про існування політики, спрямованої на незаконне, систематичне та широкомасштабне позбавлення наших громадян права власності на окупованій території.

– Президент Росії Володимир Путін 20 березня розширив перелік територій, ділянок, які не можуть бути у власності в “іноземців” і “закордонних юридичних осіб”. До списку ввійшли більшість районів Криму і Севастополя, а також Керч, Ялта, Євпаторія та інші прибережні міста півострова. По кому це вдарить?

– Під дію указу потрапляють не лише власне іноземці, а й громадяни України. Зазначений указ стосується майже всієї території Криму, за винятком лише декількох районів. Наприклад, Первомайський, Красногвардійський, Білогірський райони Криму та Верхньосадівська сільрада Нахімовського району Севастополя не ввійшли до переліку.

Від цього постраждали громадяни України, які після окупації відмовилися від російського громадянства та мешкають у Криму на підставі посвідок на проживання, а також українці, які живуть за межами Криму, але мають у власності земельні ділянки на півострові.

– Як конкретно окупаційна влада відбиратиме земельні ділянки?

– Найімовірніше, окупаційні органи влади звертатимуться із судовими позовами для припинення права власності на земельні ділянки, що розташовані на “заборонених” територіях.

У нас є побоювання, що попередньо окупаційна влада в односторонньому порядку зменшить “кадастрову вартість” земельних ділянок. Річ у тім, що кадастрова вартість земельних ділянок прямо пропорційно впливатиме на ціну, за яку держава-окупант здійснюватиме примусовий викуп. Тобто що менша кадастрова вартість, то менше ціна. Державі-окупанту дуже вигідно зменшити кадастрову вартість, адже це призведе до суттєвого скорочення її видатків на примусовий викуп земель “у забороненій зоні”.

– Як ви вважаєте, такими методами російська влада намагається примусити громадян України до продажу землі в Криму або примушує до отримання свого громадянства?

– Мотиви та мету зазвичай оцінювати найважче. Вважаю, тут окупанти можуть мати одночасно багато цілей. Земля, що не буде продана, а буде вилучена в українців на підставі судових рішень, стане активом держави-окупанта. Ось і мотив – збільшення державного земельного фонду. Потім ця земля може бути використана в різний спосіб – продана, використана під будівництво військових або інших об’єктів.

Окрім того, така політика є засобом тиску на українців, нелояльних до окупаційної влади. Людина, яка відмовилася від окупаційного паспорта і мешкає в Криму за посвідкою на проживання, очевидно, має принципову проукраїнську позицію і готова йти на труднощі через неї. Такі люди окупаційній владі не потрібні.

Так само не потрібні й зв’язки Криму з материковою Україною. А власники землі, які проживають на материку, мають такі зв’язки.

Уявімо собі ситуацію. Людина живе в будинку, розташованому на земельній ділянці, що потрапила до “забороненої зони”. Іншого житла в неї немає. Коли постане питання про вилучення землі, одночасно постане питання, що робити з будинком. І тут можливі варіанти: 1) отримувати громадянство РФ, 2) погоджуватися на укладення договору оренди земельної ділянки й платити державі-окупанту гроші за користування власною землею або 3) продавати землю і будинок, шукаючи інше житло на окупованій території чи на материковій.

Значна кількість людей буде змушена покинути окуповану територію в цій ситуації.  Тобто така політика може розцінюватись як інструмент для “вичавлювання” нелояльного населення і примусу до лояльності щодо окупаційної влади через прийняття її громадянства.

– Чи можуть громадяни України, які не проживають у Криму, але мають там земельні ділянки, відстояти своє право на землю в ЄСПЛ?

– Звісно, такі громадяни можуть звертатися до Європейського суду з прав людини навіть у разі, якщо вони продали землю для уникнення примусового вилучення. Такий продаж зумовлений політикою держави, отже, є втручання з боку держави в право власності, що охороняється статтею 1 першого протоколу до Конвенції про захист цивільного населення під час війни.

– Що можна порадити тим кримчанам, які проживають у Криму, не мають російських паспортів, але хочуть зберегти свої ділянки?

– Ситуація складна, і не хочеться давати марних надій. Боротьба в судах проти позовів влади РФ не має серйозної перспективи: земля, найімовірніше, буде вилучена, якщо вона потрапляє під дію указу. Якщо це станеться, потрібно обов’язково йти до ЄСПЛ, але це тривалий процес, і він не обов’язково сприятиме поверненню землі, хоча можливість отримати справедливе відшкодування є.

Є ще варіант продажу землі з подальшим зверненням до окупаційних судів із вимогою про стягнення збитків, а далі до ЄСПЛ. На жаль, без використання національних заходів звернення до ЄСПЛ у цій ситуації може виявитися безуспішним. У такому разі продаж буде вигіднішим, ніж вилучення без компенсації або примусовий викуп державою за невелику ціну.

Також можна переоформити землю на родичів чи довірених осіб, які мають у Криму паспорт РФ. Щоправда, тут є певні ризики, адже новий власник зможе розпоряджатися землею на власний розсуд і навіть здійснювати наступне відчуження. Тобто тут питання довіри власника до особи, на яку переоформлюватиметься земля.

Також з-під дії указу можна вийти через отримання паспорта РФ. Слід пам’ятати, що це не призводить до втрати громадянства України, а зазначений паспорт не створює за українським законодавством та міжнародним правом жодних наслідків.

Водночас це може бути не лише питанням права, а й питанням ідентичності. Для когось особисто є неприйнятним отримувати паспорт держави-окупанта. Хтось може собі це дозволити виключно для розв’язання майнових питань. Тобто тут питання переконань та власного вибору людини.

– Російська окупаційна влада з 2014 року вилучає не тільки приватну власність у Криму, але і державну. Україна як держава, на вашу думку, повинна відстоювати в міжнародних судах своє право на землю та іншу державну власність у Криму? Чи відомі вам такі факти?

– Наскільки мені відомо, наразі в міжнародних арбітражах розглядається близько 10 позовів, що стосуються майна, втраченого державними та приватними компаніями через окупацію Криму. Частина з них подана приватними установами, частина – державою. Державні позови координує МЗС України.

У 2017 році спільно з Прокуратурою АР Крим та Українською Гельсінською спілкою з прав людини ми подали до Міжнародного кримінального суду подання, яке стосується скоєння воєнного злочину у вигляді масового присвоєння державного та приватного майна в розумінні статті 8(2)(a)(iv) Римського статуту. Наразі триває вивчення Офісом Прокурора МКС цієї ситуації.

РЦПЛ систематично працює над правом власності українців на окупованих територіях. Більше ви можете дізнатися, підписавшись на сторінку організації у фейсбуці.

Автор: Олена Лисенко;  Дім прав людини “Крим

Check Also

Школьникам из бывших русскоязычных классов не хватает украинских учебников: МОН винит предшественников и обещает обеспечить в декабре

Родители школьников из бывших русскоязычных школ жалуются на нехватку украинских учебников. В Министерстве образования и …